Торкаючись душі

                            Втоплена весна

Нашу зиму закривавила не доля,
нашу зиму закривавили чужі,
здавалось все: окроплена вже кровю воля
але яке там?!знову на нас наставили ножі

Наставили і ждуть: від нас обіймів теплих,
аби ми ринули, як стадо на сигнал,
а ми стоїм, нехай і ноги вже затерпли,
стоїм, бо знаєм цей жахаючий фінал...

Історії властиво повторятись
і добре тим, кого вона щадить,
з нами ж вона не любить забавлятись
і наш народ вже звик в тортурах жить...

Він звик, на жаль, вже падати, тікати,
точити кров'ю без упину і,  терпіти,
усмішкою союзників лукавих обпікатись,
ламати крила і часто не злетіти...

Ми, мов птахи ті у клітках сиділи:
одні вже звикли й волі їм не треба,
а інші бились, розправити хотіли крила
злетіти високо й відчути  небо

В пекельнім нещаднім бою
хоробро боролись за волю,

до подиху останнього і без страху

боролись вірою одною...

І ось, здавалось, ми злетиіли,
діждались свого неба й волі,
хіба ж так важко ми згрішили,
що крихти щастя лиш нам дає доля?

Болить, болить за народ і Вкраїну,
болить, що знову мусимо терпіти,
боятися прокинутись в руїні
і знову гіркі сльози, знову лити...

А найболючіше – несправедливість:
те щастя ми ж майже впіймали
і наша весна не мала так топитись,
як топлять її зараз ці вандали.

Нехай це щастя в нас забрали…
Нехай нам крила обпекли
ми вже не раз за волю стражали
ми уже звикли до боротьби!

Ми українці і в нас цього ніхто не забере!
І хай вирує буря з "братніх" рук
ми віримо: нас Бог із неї виведе
й колись ми звільнимось від пут

І неба колись все ж торкнемось
занадто ж бо багато за це віддали,
але до кліток ми уже не вернемось
заради Героїв, що за нас полягли...

Anny
14.03.14