Дещо від себе

Біг по колу

Чому інколи так важко збагнути, що нам потрібно?Навіщо ми так часто наступаєм на оті самі граблі і топчемось по ним, причиняючи собі біль знов і знов..і так по колу...Звичайно, в житті вже йде по колу: щось зникає, а щось повертається, та наші помилки мають бути нашими вчителями, жаль, що доля бере занадто дорогу ціну за такі уроки. Тому треба вчитися, незважачи на те, що інколи це не легко, і здається нереальним, але повторювати свої помилки - це абсурдно. Хтось із мудрих казав, що "ми молоді поки робимо помилки", але ця мудрість і приходить тоді, коли ми не здійснюємо повторних. Треба вчитися бути мудрим, як би це дивно не звучало. Подивіться на цей світ і на себе в ньому: він нікого не жаліє і нікому не дає поблажок, тому своє щастя ми маємо виборювати самі. Ось чому, якщо ти не хочеш бути "білкою в колесі", яка безперестанно завдає собі тих самих мук по своїй же вині, просто зійди з тієї дороги, що не дає тобі жити на повну. Усвідом, що тобі справді потрібно, а що ти сам собі нав'язуєш і чого ніколи не отримаєш.
Перебори і перероби себе і свої погляди на деякі речі і певних людей - ось тоді побачиш, все зміниться на краще, краще для тебе.  

Anny

30/12/12

Фото дня

Цитата дня

Любовь состоит из трёх аспектов. Влечение ума вызывает уважение, влечение сердца вызывает дружбу, и влечение тела вызывает желание. И только сумма трёх влечений есть любовь.

Алиса Фрейндлих

Такий прекрасний Світ...

Вуличка в Манчестирі

Крихта тепла

А Ви задумувалися, як часто ми робимо добро, не чекаючи за це винагороди, похвали чи іншої подяки? Як часто, просто бажаючи зробити свій, хоч і маленький, внесок у те, щоб цей жорстокий світ став кращим, ми даруємо частинку тепла і радості іншим, просто так без приводу або хоча б з ним..?
Якщо ні, то ось вам моя порада, задумайтесь, а ще краще, не зволікаючи і не відкладаючи постійно на завтра, по

чніть це робити: дарувати тепло близьким і тим, хто нас оточує.
Сьогодні ми з друзями спробували зробити такий невеличкий крок до спільної світлої мети: стали юнними помічниками Миколая і енергійно роздавали подарунки діткам, які так цього чекають. Це прекрасно, коли в такі моменти радості ти бачиш сяючі посмішки на їх милих обличчях, тоді і розумієш, що день був прожитий не даром, і заради цього варто було стерпіти нелегку дорогу й морозну погоду. Байдужість - це "параліч душі", тому не будьмо духовно паралізованими сучасниками, будьмо поколінням, яке оживляє добрі традицій і робить хороші вчинки й не тільки в День Святого Миколая.
Можливо, тоді наш зіпсований світ стане кращим і "піде на поправку"!

Дещо від себе

Львів з Високого Замку

Місто, яке зачаровує з першого погляду, від якого перехоплює подих і яким пишається вся Україна     - звичайно,  це славнозвісний Львів. Ти можеш не бути великим шанувателем мистецтва чи архітектури, але залишитись байдужим до тієї краси, що є тут – просто неможливо. Скільки величі, загадковості причаїлося за куточками малих і великих будинків, кожен з яких має свою історію.

Це неможливо передати словами, якби ти не старався, це потрібно побачити, відчути і «зрозуміти серцем».  І кращого способу для цього, аніж піднятися на одну з височин і пам’яток Львова - Високий Замок, збудований ще за часів князя Лева Даниловича, не знайти.

Стоїш, вдихаючи свіже повітря,  і дивишся на залите осіннім сонцем місто, на його вулиці, дороги, будинки і церкви, що велично купаються в яскравому промінні. Споглядаєш, як в одному мальовничому етюді поєднується така гармонійна природна краса і та, що була створена людиною протягом багатьох століть.  Перед  тобою відкривається неповторна картина міста, такого романтичного і виняткового, дещо магічного й величавого, такого пройнятого європейським духом й водночас такого свого. Повірте, ця картина навічно залишиться у ваших спогадах, адже один раз побувавши тут, ти вже не забудеш тих довгих прогулянок, посиденьок у кав’ярнях(яких до речі тут неймовірно багато), аромату кави, переплетеного із запахами свіжої випічки, і ,звичайно,  ти запам’ятаєш цікаві й захоплюючі історії й легенди, що їх тобі повідають місцеві.

Історія – ось що є одним з найбільших скарбів Львова, його принадою і гідністю. Історією просякнуте навіть повітря, усюди відчутно подих минулого, який приваблює не тільки жителів з усіх куточків України, а й іноземців з усього світу. Проходячись вузенькими вуличками в будні, а особливо на вихідних, можна спостерігати захоплюючу картину: сотні, а то й тисячі людей із зацікавленими поглядами й широкими усмішками на обличчях енергійно гуляють визначними місцями міста Лева. Вони набираються нового досвіду й вражень, а поті бережно складають їх у пам’ять, свою й своїх фотоапаратів.  Долають тисячі кілометрів аби побачити ті унікальні, чудесні пейзажі, екстер’єри й панорами, якими повне це незабутнє місто.

А що ми, українці? Ми забуваємо, інколи й не цінуємо ту дорогоцінну красу, що у нас майже «під боком». Запитання «Чому наш народ не шанує так як треба би історичну спадщину своєї Батьківщини, на відміну від зарубіжних туристів?» хвилює мене все більше і більше. Ми маємо чим пишатися, але не робимо цього, у нас є своя величезна драматична й ,на жаль, переважно трагічна історія, але в нас нема потягу до її вивчення. І це в час коли вже майже немає заборон і табу, коли потроху відкриваються давні секрети і білі плями, коли у нас є можливість, але, як завжди, вона не використовується. То у чому ж проблема? Відповідь на поверхні: без сумніву, у самих нас, у нашій байдужості до власного минулого й чомусь притупленій національній свідомості, яка за стільки років кровопролитної боротьби аж ніяк не повинна спати!

Отож, не забуваймо про вікову історію свою, любімо рідний край і кожне його місто, бо, як писав Василь Симоненко:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Тому, поважаймо і цінуймо, те, чим нас нагородив Господь, те, що вибороли наші предки, те, чим горді зараз. Шануймося, браття!

20.09.12

Anny

Такий прекрасний світ

Фонтан "Целующиеся студенты"
Тарту, Эстонія

Поезія...

Рядки, що "зачіпають за живе"...

Бездомные псы умирают спокойно,
без шума, без крика, приняв все, как есть,
как будто им вовсе не страшно, не больно,
на солнце блестит их потертая шерсть...

бездомные псы умирают так тихо,
так грустно, как будто апрельский снежок,
и в рай попадают, где служит им гидом
какой-то нелепый собачий божок...

бездомные псы видят сны о хорошем,
о светлом, волшебном и солнечном дне,
где дети, усадьба, хозяева, кошки,
и голос командует: "Шарик, ко мне!"

им снятся болонок упругие ляжки,
забота, тепло, в тихом доме уют,
как треплет их кто-то по милым мордашкам,
как чешут им спину и кушать дают...

бездомные псы, они очень ранимы,
их сердце большое как сдобный калач,
и часто ночами, тогда, когда спим мы,
мы слышим их тихий и жалобный плач...

бездомные псы погибают от злобы,
садистских наклонностей глупых детей,
их лупят ногами козлы и уроды,
кидают камнями, на спор, кто сильней...

бездомные псы умирают на небо,
их главная заповедь: "Верность храни",
но некому, не для кого, просто нету,
вот так погибают без смысла они...

от острых ранений, еды ядовитой,
от пуль и в приютах, попав под авто,
бездомные псы умирают в обиде,
не поняв, не зная ответа: за что?

когда небеса вдруг полны облаками,
на землю роняя прохладу дождей,
их души собачьи летают над нами,
вселяясь в хороших и добрых людей...

(Паша Броский)

Цікаві факти

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО МОБІЛЬНІ ТЕЛЕФОНИ

1. Перший серійний мобільний телефон з’явився 13 червня 1983 року вАмериці. Виробник - компанія Motorola.
2. Мобільними телефонами користуються 1600000000 юнаків та дівчат.
3.83% молоді використовують мобільник як фотоапарат.

Коментар автора

Дорогі друзі, я повернулася! Приношу свої вибачення за таку довгу відсутність, і, звертаючись, до тих, хто читає мій блог, обіцяю, що буду старатися знаходити час на нього..=)