Львів з Високого Замку
Місто, яке зачаровує з
першого погляду, від якого перехоплює подих і яким пишається вся Україна - звичайно, це славнозвісний Львів. Ти можеш не бути
великим шанувателем мистецтва чи архітектури, але залишитись байдужим до тієї
краси, що є тут – просто неможливо. Скільки величі, загадковості причаїлося за куточками
малих і великих будинків, кожен з яких має свою історію.
Це неможливо передати
словами, якби ти не старався, це потрібно побачити, відчути і «зрозуміти серцем».
І кращого способу для цього, аніж
піднятися на одну з височин і пам’яток Львова - Високий Замок, збудований ще за часів князя Лева Даниловича, не
знайти.
Стоїш, вдихаючи свіже повітря, і дивишся на залите осіннім сонцем місто, на
його вулиці, дороги, будинки і церкви, що велично купаються в яскравому промінні.
Споглядаєш, як в одному мальовничому етюді поєднується така гармонійна природна
краса і та, що була створена людиною протягом багатьох століть. Перед
тобою відкривається неповторна картина міста, такого романтичного і
виняткового, дещо магічного й величавого, такого пройнятого європейським духом
й водночас такого свого. Повірте, ця картина навічно залишиться у ваших
спогадах, адже один раз побувавши тут, ти вже не забудеш тих довгих прогулянок,
посиденьок у кав’ярнях(яких до речі тут неймовірно багато), аромату кави,
переплетеного із запахами свіжої випічки, і ,звичайно, ти запам’ятаєш цікаві й захоплюючі історії й
легенди, що їх тобі повідають місцеві.
Історія – ось що є одним з
найбільших скарбів Львова, його принадою і гідністю. Історією просякнуте навіть
повітря, усюди відчутно подих минулого, який приваблює не тільки жителів з усіх
куточків України, а й іноземців з усього світу. Проходячись вузенькими
вуличками в будні, а особливо на вихідних, можна спостерігати захоплюючу
картину: сотні, а то й тисячі людей із зацікавленими поглядами й широкими усмішками
на обличчях енергійно гуляють визначними місцями міста Лева. Вони набираються
нового досвіду й вражень, а поті бережно складають їх у пам’ять, свою й своїх фотоапаратів. Долають тисячі кілометрів аби побачити ті
унікальні, чудесні пейзажі, екстер’єри й панорами, якими повне це
незабутнє місто.
А що ми, українці? Ми забуваємо,
інколи й не цінуємо ту дорогоцінну красу, що у нас майже «під боком». Запитання
«Чому наш народ не шанує так як треба би історичну спадщину своєї Батьківщини,
на відміну від зарубіжних туристів?» хвилює мене все більше і більше. Ми маємо
чим пишатися, але не робимо цього, у нас є своя величезна драматична й ,на жаль,
переважно трагічна історія, але в нас нема потягу до її вивчення. І це в час
коли вже майже немає заборон і табу, коли потроху відкриваються давні секрети і
білі плями, коли у нас є можливість, але, як завжди, вона не використовується. То
у чому ж проблема? Відповідь на поверхні: без сумніву, у самих нас, у нашій байдужості
до власного минулого й чомусь притупленій національній свідомості, яка за
стільки років кровопролитної боротьби аж ніяк не повинна спати!
Отож, не забуваймо про вікову історію свою, любімо
рідний край і кожне його місто, бо, як писав Василь Симоненко:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Тому, поважаймо і цінуймо, те, чим нас нагородив
Господь, те, що вибороли наші предки, те, чим горді зараз. Шануймося, браття!
20.09.12
Anny
Немає коментарів:
Дописати коментар