Д/з. №4

І останнє, але не по значенню, наше завдання: інфографіка, над якою я цілу ніч, пам'ятаю, сиділа, вивчаючи магічні сили фотошопу)
Тема: українські землі в 2015 році.

Д/з. №3

А тепер, напевно, найцікавіше: відео. Над ним ми з Ірою працювали досить довго і скажу вам, наполегливо. Можливо трохи банальний, але на перший раз, як на мене, непоганий, серйозний і дещо веселий ролик про Закон України Про заборону куріння у громадських міцсях. Надіюсь, вам сподобається наш перший досвід у операторстві, режисурі, монтажі та сценаристві.)

Д/з №2

А це вже друге випробування: аудіо-ролик про Вибори парламенту 2012. Це мій перший трохи невдалий "млинець", тому не судіть строго!)

Д/з. № 1

Наше перше завдання, як для журналістів сучасного модернізованого покоління. Презентація-резюме. Дивіться, оцінюйте, критикуйте.

новак анна from Anny Novak

Варто поділитись

І наука може бути цікавою

  Неймовірно чарівний вечір, надзвичано незвичайна група , своя атмосфера, дух величного Львова, культурна подія, прекрасні фото з цікавими цитатами - усе змішалось в один хороший спогад-спалах.

  Сучасна молодь вміє не тільки тусити на вечірках і засиджуватись в Інтернеті. Студенти Української академії друкарства, а також усі небайдужі молоді інтелігенти Львова, нещодавно, 14 травня, зібрались разом у дворику затишної галереї "Щось цікаве", аби бути присутніми на відкритті, мабуть, першого в своєму роді у Львові книгознавчого часопису "Коло". Ініціатива з'явилась у юнних інтелектуалів уже давно, але, як кажуть, зробити, як треба "руки все ніяк не доходили". Та ось, завдяки зусиллям новоствореної редакції перший випуск часопису, присвячений проблематиці перекладних видань в Україні, нарешті побачив світ, а світ студентсва й усіх зацікавлених любителів літератури побачили його. Цей критичний журнал - досить великий ривок уперед для сучасного українського літературознавства, зроблений студентами-ентузіастами. Тому з нетерпінням будемо чекати нових випусків на цікаві і дещо проблематичні теми.Презентація видання була організована досить непогано: вражаюча та заворожуюча виставка з хорошими фото і підписами на них, які хочеться записати, аби не забути, невеличкий міні-фуршет з вином, оливками, виноградом та сиром справили своє позитивне враження на усіх присутніх.

  На презентацію також була запрошена просто несказанно чаруюча молода група "Один в каное", яка за своє, порівняно недовге існування, вже встигла полюбитися багатьом гостям. Майже кожну пісню народ співав "в один голос", і це не дивно, адже співати душею, жити своїми піснями, дарувати небесну насолоду своїм голосом - це дійсно про цих "трьох в каное".)

Отож, відвідувати культурні події, мабуть найкультурнішого міста України, буває не тільки коисно,але й круто і приємно. Побільше б таких милих, душевних зустірчей, нешаблонної музики від небанальних гуртів, інтелектуальних розмов на хвилюючі теми і багато всього іншого, що було того вечора і ще може бути. Тільки б нам було не лінь.

Anny

Трошки від себе

 Ріднішої немає і не буде, та й не треба! 

   Хто ще нам в житті покаже трьох китів, на яких тримається світ: Віру, Надію, Любов?  Протягне нитку Аріанди, коли ти цього так потребуєш. Застереже від вовка в овечій одежі, не дасть випустити духа з пляшки. Кого в цьому житті можна дійсно назвати найближчою найріднішою людиною? Тільки рідну матір.

   Тільки її, таку досвідчену, яка вже з’їла не один пуд солі, таку люблячу, яка піде на Стікс заради своєї дитини, таку вірну, яка дасть аннібалову клятву, аби вберегти тебе. Мама – це та, хто завжди тобі допоможе навіть, якщо й зайнятий ти сізіфовою працею, та, яка завжди шукатиме разом з тобою золоте руно, яка вкаже на золоту середину, яка витягне тебе, коли ти між Сіллою і Харівдою. Там, де вона - повсякчас земля обітована, там дім і там добре, і ніякий Олімп з цим місцем не зрівняється, ніяке золоте дно цього не замінить.

   Для мене моя матір – це і Мадонна, і Пенелопа, і Лаура, і Джоконда водночас. Це людина, яка тримаючи еолову арфу радісно і оптимістично гортає свою книгу життя, хоча іноді й здається що вона за сімома печатями. Та вона знає, що не варто чекати манни небесної, а просто спокійно і завзято проходить свій шлях, пам’ятаючи, що вода камінь точить. Мама зробила моє дитинство часами Астреї, завжди старається перетворити наш дім на сади Семіраміди, не раз була моїм Ескулапом, а інколи і Піфією, даючи ще не зрозумілі мені настанови на майбутнє.

   Вона часто асоціюється мені з Діаною чи навіть Геркулесом, бо попри те, що інколи живе в долині печалі і часто виконує єгипетську роботу. Незважаючи на те,що вже взнала драконівські закони цього світу, і найгірше: що вже встигла підписати договір з дияволом, але попри це, вона вип’є чашу до дна, поки не знайде своє Ельдорадо.

   Моя найрідніша, найдорожча, найкраща, дякую від усього серця, що ти в мене є і я є завдяки тобі! Нехай життя частіше тобі посміхається і ти йому навзаєм!)

Заворожує.

Це неможливо підробити, це важко змалювати, ще складніше описати, але це нереально приємно споглядати. Заворожуюча картина: у місті світає.

Доторкнутись до душі

Не дайте собі потонути!  

  Ми задихаємося у власному полоні, борсаємося у сітях, які для себе розкидали, боляче натряпляємо на капкани, що собі ж щодень розставляємо. Ми просто тонемо у болоті, у власному ж болоті, що вже давно і старанно копали, копаємо і будемо копати. І воно не одне, їх багато, на усіх дорогах і у різні часи.
  Болота, повні розпачу, печалі, сумлінь, страхів, розчарувань, образ. Болота, у яких тонеш від власної невпевненості, нерішучості, невизначеності, безпорадності і жалю до самого себе. Де з кожною пройденою хвилиною все більше, все глибше занурюєшся у всепоглинаючу багнюку, що зветься "безвихідь".
 Так, саме безвихідь, оця величезна ілюзія, що заповнює наші думки і безжально пожирає усе, іноді може вирватися із глибин підсвідомості і затягти на цю глибину нас. Вона має велику і страшну силу, вона здатна стерти всі ваші мрії, сподівання, плани і надії в порох, яка і вас самих може зрівняти із землею, перетворивши на просте нечуттєве тіло, з широченною дірою всередині. Лише тіло, а душа - в пустоті, захована, утоплена в болоті, без шансу на порятунок, без можливості знову піднятись на висоту, якщо...
  Якщо хіба не прикласти титанічних, неймовірних зусиль, не "взяти себе - як казав славетний Барон Мюнхгаузен - взяти, ні не в руки, а за волосся", і не витягнути себе з цього безпросвітного болота.
  У всіх є вдосталь світла й вогню у душі, волі й стремління, надії  бажання. Усі можуть врятувати себе, не піти на дно, не лежати під тоннами багнюки і бруду, не здатись. Кожен без виключення. Треба лиш повірити в свої сили, повірити в себе(як би це банально не звучало)! І знову почати підніматись: мріяти і втілювати, планувати і робити, прагнути і досягати, бажати і отримувати - знову йти, а може,  хто-зна, і летіти вверх. Знову відчувати себе живим, а не погрузнувшим у власному ж болоті безвихідності.
  Не давайте собі тонути, а якщо вже почали - то не дайте собі потонути! У кожного з нас є певні рятувальні жилети - знайдіть і використайте свій. 
  Ще так багато чого не побачено, не почуто, не відчуто, не спробувано. Його завжди буде багато, бо це - життя, і за це його треба любити. Любити, аби не потонути в болотах безнадіййності. 
  Просто любити і не випускати з своїх рук ні на мить!

Закарбувати момент

Такий прекрасний світ

Вид на Ріо-де-Жанейро

Мелодії душі

Я думала, - це так, а то була вже Доля. 
Душа ледь встигла стати на крило, 
І раптом входить Вічність без пароля, 
І все, що буде, вчора вже було. 

А врешті, що ж, одмучилась і годі.
Але ж обридла звичка до нещасть!
Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді.
І що життя ніхто вже не віддасть.

Ліна Костенко

Не просто Слова

Люди, много рассуждающие обо всем на свете, как правило, не могут разобраться с собственной жизнью.

Э.Сафарли "Мне тебя обещали"

Мелодії душі

И упало каменное слово
На мою еще живую грудь.
Ничего, ведь я была готова,
Справлюсь с этим как-нибудь.
У меня сегодня много дела:
Надо память до конца убить,
Надо, чтоб душа окаменела,
Надо снова научиться жить.

Анна Ахматова

Не просто Слова

Велика річ — людська віра. Вона може створити психоз жаху і вона ж може створити зворушливу ілюзію небувалого чуда.

Іван Багряний "Огненне коло"

Дещо від себе

Натхнення потрібне нам, як повітря, а повітря, як натхнення

І нехай кожен день стане прекрасним!

  Напевно, що в кожного з нас хоч раз, а може і більше бувало таке неперебориме бажання, коли, прокинувшись від набридливого звуку будульника, і від якого хочеться запустити телефон об стінку, ти просто не хочеш вставати з ліжка. А навпаки, з великим задоволенням й ентузіазмом поринути в обійми теплої ковдри і розчинитись у примарних снах.  Знаєш, що так не можна і що потрібно жити, а не витрачатись на безглузде дрімання. Але буває і таке, що хочеться залишитися у ліжку не тому що недоспав, не через лінь чи холодну погоду надворі, а просто через те, що немає ані найменшої краплини бажання виходити у світ і робити щоденні кроки до своєї мети. Ось так. Немає стремління, зникла мотивація, покинуло натхнення. Страшно, справді моторошно від того, що ти не тільки не знаєш, чи в тебе щось вийде, але і що саме має збутися. До чого йти, звернути вліво, а може вправо, чи прямувати навпростець? Ти загубився на своїй же дорозі і не знаєш чи ступив на той шлях. Нерадісні перспективи і все через відсутність таких простих, але дуже непередбачуваних й незрозумілих речей, як натхнення і мотивація. Як би не дивно звучало, іноді вони потрібні нам, як повітря. Іноді так прагнеш вирватись з рутини буденних, пролітаючих повз днів, і вдихнути свіжого повітря, щоб потім з повними легенями "нових" сил, амбіцій і мрій повернутись в цей задушливий світ і знову з впевненістю продовжити свою ходу. Тоді все, що здавалось раніше похмурим, непривітним і сухим набуває нових відтінків, тоді тобі все дається легко і без великих зусиль. Ти не ходиш по землі, ні, ти літаєш, окрилений такими солодкими для уяви і навіть цілком реальними для розуму, наполеонівськими планами. Тоді очі твої світяться, у них іксриться радість і велике щастя, привід якому маленький, але суттєвий: ти маєш мету, ти володієш чимось таким, що піднімає над землею і не дає впасти( хоч падіння - теж частина шляху до успіху). Ти знаєш, що живеш і знаєш для чого. І це найголовніше.
  Ось чому нам необхідно навчитись знаходити те, що змушувало би нас усміхатись і відчувати потребу діяти і досягати, старатись і не боятись невдачі, боротись і не думати, що можем програти. Щось таке, маленьке чи велике, реальне чи абстрактне, щось таке, що люди називають "мотивом". Ми маємо самі творити своє натхнення, втілюючи його у простих повсякденних деталях: усмішці перехожого, теплих словах матері, обіймах подруги, цілунках коханого, щирому сміху дитини, компліменті від незнайомця і подяці від того, кому допомогли.
Ці приємні моменти для кожного свої: для когось це може бути і звичайних подих вітру, і мелодійний стук дощу, і ласкавий дотик сонця, і, звільняючий від повсякденних турбот, погляд у спокійне блакитне небо. Таких дрібниць, які, на диво, мають грандіозну силу, можна назвати ще багато. І у кожного вони свої - наше ж завдання - їх знайти.
 Тому не вбивайте себе самі, не применшуйте свої можливості , не ховайте завчасно своїх мрій, не лякайтесь поразок і не шукайте виправдань своїй бездіяльності та апатії до всього. Намагайтесь кожного ранку віднайти те, заради чого варто піднятись на ноги і перетворити цей день на кращий, ніж вчорашній. Бо ніхто за вас цього не зробить: люди можуть підтримати і допомогти, дати поштовх, але взяти себе в руки, набратись терпіння і запастись свіжим повітрям у легенях, щоб із задоволенням і оптимізмом йти вперед - можете тільки ви. Просто почніть генерувати натхнення для здійснення того, що бажаєте, а далі побачите - усе "піде, як по маслу"! Адже життя усміхається лише тим, хто робить це йому навзаєм.=)

Те, що лишилось у голові із Києва або Форум для журналістів і його уроки

Пробуй - і все буде!

"Якщо ти справді хочеш бути журналістом - ти ним будеш"

Юлія Дячук

  Ти можеш поставити собі за ціль піднятись на дві сходинки вище, ніж є зараз,  а можеш зробити своєю метою дістатися верхівки хмарочоса! В обох випадках  йдеш вверх,  але в першому немає прагнення до більшого, кращого, а отже відсутнє старання і наполегливість. Так і виходить, що людина сама у себе відбирає можливість досягнути реальних висот - справді чогось досягнути. Про те, як ставити перед  собою завдання і впевнено їх виконувати нам, першокурсникам журфаку, нещодавно розповіли відомі українські журналісти на першому медіафорумі "LEADERSHIP IN JOURNALISM", який для нас організувала студентка факультету журналістики ЛНУ імені І.Франка і просто чудова дівчина, Галина Колос. Низка майстер-класів, де усі охочі мали можливість отримати безцінний досвід, потрібний на перших кроках молодому журналістові, відбувся 2-го березня в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка.
  Київська погода була не надто привітною, проте завзяті студенти журфаків і просто зацікавлені молоді особи з широкими посмішками на обличчях зібрались у просторних аудиторіях корпусу. Усі були наче в передчутті дива і диво, хоч і маленьке, та таки сталось: кожен, безперечно, щось взяв для себе, щось виніс із не зовсім, а подекуди і зовсім не стандартних лекцій-тренингів відомих телеведучих та медіа-спеціалістів. Як на мене всі, хто побував тоді там, були просто щасливчиками, адже серед лекторами стали неперевершені у своїй справі телеведучі Жан Новосельцев та Олег Дайнеко ("Гроші", 1+1), Наталія Седлецька ("Тендер News", Тві), Мустафа Найєм ("Сьогодні", Тві), Юлія Дячук (кореспондент "ТСН.Тиждень"), а також Вікторія Сюмар (виконавчий директор Інституту масової інформації). Кожен майтер-клас був по-своєму цікавим та оригінальним, а перерви між ними, які називали просто: «кава-брейк», не могли не піднімати настрій ще на щабель вище, ну особисто в мене, адже ароматна кава і багато солодкого – це моє джерело ендорфінів. Тому, майже з впевнінестю, можу сказати, що усі були задоволені, а ті, хто все ж залишився без хороших вражень, напевно, просто у душі великі скептики.
  Найбільше мені сподобались виступи уже досвідчених практиків журналітики Жана Новосельцева, Юлії Дячук і, скоріше теоретика у цій сфері, Вікторії Сюмар. Перші двоє, як журналісти телеканалу 1+1, повідали нам про роботу на теми, що турбують суспільство, і про саме суспільство. Вразили подробиці Жана про деякі аспекти його журналістських розслідувань, які, до речі, сам же автор називає «показом проблем у формі театралізованого шоу». Запам’ятались його слова про те, що «майбутнє журналістики у новому спеціальному підході», який «має придумати кожен молодой журналіст, якщо хоче досягнути успіху». Крім цього, Жан Новосельцев  у своїй бесіді з нами згадав слова когось із великих: «майстерність – це коли ти можеш записати інтерв’ю з черв’яком», які, б’юсь об заклад, змусили задуматись над питанням майстерності кожного з присутніх. Він дав корисні поради тим, хто хоче пов’язати своє життя з нелегкою, а інколи і небезпечною місією проводити власні журналістські розслідування, зокрема наголосив на майже життєвій необхідності "не викликати весь гнів головного героя сюжету", рятуючи цим самим себе. Та, на мій погляд, «родзинкою» його виступу стала фраза: «Роботу журналіста можна порівняти з прожектором: ті, хто потрапляють під світло спочатку є хорошими, та все ж потім у темряві – виявляються поганими».
  Не менш цікавими і повчальними були виступи ще двох професійних журналістів: Мустави Наєма та Олега Дайнеки. На лекції першого ми дізнались багато нового зі сфери політичної журналістики і про те, як спілкуватися з поважними персонами. А другий, ведучий програми «Гроші», влаштував учасникам форуму міні-випробування на стійкість і кмітливість, яке, на жаль, ми не зовсім здали, проте було весело, непередбачувано і навіть трохи моторошно, до того ж це усім додало адреналіну у крові.
  Приємно, а головне з користю, ми провели час, слухаючи і спілкуючись з прекрасною половиною наших лекторів. Так я назвала відомих журналісток: Юлію Дячук, Наталію Седлецьку та Вікторію Сюмар. Особисто мене, найбільш захопила розповідь Юлі, можливо, тому що я і сама хотіла б працювати у схожій сфері журналістики, але її авторський проект - програма «Україна без купюр» - це саме те, в чому б я воліла себе спробувати. Адже, як сказала сама авторка: «Найкраще інтерв’ю – це інтерв’ю, взяте у простого перехожого». Закарбувались у пам’яті і її слова про те, що «одне з найкращих, що є у журналістиці, - творчість», а також те, як Юлія охарактеризувала себе і своїх колег: "Журналісти - вуха, очі і рот суспільства".
   Що ж до Наталії, то можу сказати, що сподобались її слова про нашу роль, висловлену у фразі "Історики пишуть про десятиліття, а журналісти - про сьогодні" і той ентузіазм, з яким вона говорила про цю професію та її значення.
І наостанок ще кілька слів про Вікторію Сюмар і її надзвичайно повчальну лекцію з того, як бути справді хорошим журналістом. Здавалось би від неї ми чекали сухої теорії, та вона здивувала нас подачею свого виступу з практичного боку, склавши з молодою аудиторією «Список перепон для становлення журналістом», озвучивши основні принципи справжніх журналістів та давши прості поради для кожного аматора у журналістиці. Усім присутнім вона дала не нову, але важливу настанову: ламати стереотипи, адже, і справді, через них ми багато чого втрачаємо. Також Вікторія з жалем і болем наголосила на одній з головних проблем сучасної української журналістики: відсутності хорошої публіцистики. "Публіцистика - це додумані думки" - слова, які належать В. Стусу і які є дуже актуальними зараз на думку Вікторії.
  Отож, дорогі мої молоді, ще не досвідчені студенти-журналісти і всі, хто просто хоче писати, додумуйте, читайте чужі думки і творіть свої! Розвивайтесь, вдосконалюйтесь, навчайтесь, обпікайтесь й помиляйтесь, але не дозволяйте собі повторних промахів. І головне: не бійтесь пробувати, адже це запорука успіху: намагатесь, старайтесь і все вийде, і все ще буде!

P.S.: Любі читачі, перепрошую за свою "пунктуальність" і "своєчасність" у подачі матеріалу. Надалі постараюсь виправлятись=)

Дещо від себе

Зараз - саме час!

Vivere memento...пам'ятай, що живеш.

 Наше життя - це низка моментів і треба прожити його так, аби це не була сумна сіра смуга. Щоб ці моменти закарбовувалися в памя'ті різнобарвними візерунками, щоб залишалися у нашій свідомості яскравими, химерними картинками, щоб і тоді - на фінішній прямій, згадуючи весь свій біг, ти радів з того, що здав цей непередбачуваний крос під назвою "життя".
Жити по-справжньому, для себе. Як це? Чому задумуємося про це так рідко: або взагалі ніколи або коли вже пізно? Вічні риторичні запитання людства. І відповіді на них даються лише в кінці, як нагороди за зайняті призові місця. Хтось має їх скоріше, прибігши першими, а комусь їх взагалі не отримати, навіть на фініші.
  Ми звикли відкладати все на завтра, але якою б сильною не була віра у завтрашній світлий день його може не настати. І жити потрібно сьогодні: тут і в це момент. Адже зараз - саме час! Жити так, аби відчувати, що живеш. Чути, бачити, торкатись, насолоджуватись, бажати і втілювати, любити і страждати, обіймати і терпіти біль. Жити аби знати, що ти недарма вдихаєш і видихаєш, що твоє ім'я залишиться у цьому величезному світі, та найголовніше - аби ти кожну мить не витрачав на непотрібне, аби робив те, чого найбільше хочеться, чого давно хотів, чого завжди хотітимеш. Щоб спробував усе, чого раніше боявся, щоб відчув усе, чого бажав.
  Бо це твоє життя, таке схоже на інші і таке неповторне по-своєму. І ти можеш прожити його так, аби це не була сумна сіра смуга! Варто лише захотіти, поки ще не пізно. Ще не пізно жити заради життя, заради своїх бажань і мрій, заради себе самого.

Anny

Написано після перегляду фільму "Поки я жива".

23.02.13

Такий прекрасний світ

Ліверпуль, Великобританія

Чуттєві рядки

Те, що було, було не жартома,
Мене ламало так не випадково.
Прости мені необережне слово,
Спини мене : я не спинюсь сама !
Гашу шалену ніжність, та дарма :
Шматує груди золота зірниця…
То не засну, то безнадійно сниться
Таке жадане те, чого нема !

Оксана Осовська

Такий прекрасний світ...

Закарбувати момент

Важливо

Найцінніше, що у нас є - це наша мова, тому бережіть її, плекайте, прославляйте і не дайте їй розчинитись у безлічі інших!
Сьогодні вся Україна святкує одну з найважливіших дат - 21-ше лютого - Міжнародний день рідної мови. Це свято створене ЮНЕСКО задля підтримки 6 000 розмовних мов світу, які уже на межі зникнення.
  Всесвітня організація, звичайно, дала ініціативу, але боротьба за рідну мову, за її права, за багатсво і красу - це тільки наш бій, у якому ми маємо вистояти. Ми, українці, завжди перемогти, ніколи не здавались і до останньой краплі поту і крові йшли до своєї цілі. То хіба зараз час, аби опускати руки? Ні. Ось чому цей день - це ще одне нагадування усім, що українська мова була, є і буде нашою зброєю, нашим скарбом і нашою невід'ємною частиною!

Не просто слова...

Мрії - це коли думаєш, Що буде кращє, Ніж буде.

Ностальгія - це коли думаєш, Що Було кращє, Ніж Було.

Реальність - ції коли є, Що є.

А щастя - це коли не думаєш, Що є, Що Було, и Що буде.

Степан Янковський

Цікавий факт

За все своє життя людина випиває приблизно 35 т води.

Пейзажі.

Зима у Львові.

Трохи поезії

Как белый камень в глубине колодца,
Лежит во мне одно воспоминанье.
Я не могу и не хочу бороться:
Оно — веселье и оно — страданье.

Мне кажется, что тот, кто близко взглянет
В мои глаза, его увидит сразу.
Печальней и задумчивее станет
Внимающего скорбному рассказу.

Я ведаю, что боги превращали
Людей в предметы, не убив сознанья,
Чтоб вечно жили дивные печали.
Ты превращен в мое воспоминанье.

Анна Ахматова.

Такий прекрасний світ...

Греція

Неповторна Україна

Вечірня вулиця Івано-Франківська.

Цікаві факти

Не просто Слова...

Самое лучшее в мире, пожалуй — огромная крыша, с которой виден весь мир.

Марина Цветаева.

Доторкнутись до душі...

Я була занадто тяжкою, аби тобі втримати мене у своїх руках, і як би ти не старався, не напружував м'язи, не шукав інших варіантів, я стала найтяжчим твоїм вантажем. Я була занадто великою ношею для твоїх ще молодих, таких недосвідчених плечей і, згинаючи їх все дужче і дужче додолу, і сама не помічала, як прирікаю тебе на болюче, фатальне падіння туди: у бездонну і темну прірву, з якої не має шляхів назад, а якщо і є, то такі важко знайти самому. Я мала занадто ...занадто великий багаж своїх, інколи не потрібних тобі, меланхолійних думок, параноїдальних переживань і непередбачуваних емоцій. Вони сплітались у заплутані клубочки і збирались в моїй голові, раз по раз осипаючись градом на нас обох. Я була і є занадто тяжкою для твоїх рук, тому, щоб врятувати їх, таких ще наївних, відчайдушних і впертих, був лише один правильний вихід - вирватись з них і дати їм свободу, звільнивши тим самим себе.

Поезія

Случайно ничего не происходит...
Есть тайный смысл законов бытия.
Написано: кто ищет, тот находит,
И кто стучит, тому и отворят.
Случайно ничего не происходит...
Вся жизнь – большая книга перемен.
Кто ищет, свою жизнь в трудах проводит
И ничего не требует взамен.
Случайности у жизни не бывает...
В судьбу свою ты верь или не верь,
Но, коль на стук тебе не открывают,
То громко ли стучишь и в ту ли дверь?
Случайно ничего не происходит...
Случайно повстречались, разошлись?
И если что теряем и находим,
То из таких случайностей вся жизнь...

Александр Февральский

Не просто Слова...

Вы мне сейчас - самый близкий, вы просто у меня больнее всего болите.

Марина Цветаева

Такий прекрасний світ

Норвегія.

Не просто Слова...

Им кажется, что они нормальные, поскольку все они поступают одинаково.

Пауло Коэльо

Такий прекрасний світ

New York

Доторкунитись до душі...

У світі все не без причин:
і та журба, що нас з'їда
й печаль, що причаїлася в душі,
а втім,
й натхнення, що над землею підніма,
воно ж є теж не без причин...

Невдачі, що немов ножі,
зрадливо ріжуть наші мрії
і залишають в глибині душі
свічки, що тихо тліють ще в надії.

І сльози, що солоним морем
штормлять у наших берегів,
безжально кидаючи тебе із горем,
в безодню диких почуттів

У світі все не без причин
і не дається просто так,
якщо ти маєш це пройти,
то це твій єдиний неповторний шлях.

Anny,

Жовтень 2012

Нехай цей Новий рік буде кращим, веселішим, успішнішим і наповненим радості і любові, нехай він подарує приємні та незабутні враження кожному і хай збудеться все, що ми загадали.
 З Новим 2013 роком Вас, мої любі, насолоджуйтесь життям щомиті!*)